мо тільки єдиний раз і то може тиждень або місяць і… Après nous le déluge! Нехай світ заллє той потоп крови, в якому ми купаємося…
— Ну, то вже тепер покинь фільософію. Маємо діло.
— Добре… йди у розвідку…
Тепер вони почали обмірковувати плян виправи.
— Мусиш мати селянський одяг і кілька цивільних міських, — казав Петро і в його голосі вже знову бреніли теплі нотки: — Треба тут пошити, щоб не виглядало, що це чужі одяги, і не звертало уваги. Мусиш зтотоґрафуватися в цивільнім убранні — світлина потрібна для документів, які тобі виставлю. Грошей будеш мати потрібну суму. Усякі дані, Арсене, найкраще запиши у памяті. Коли ж що треба буде записати на папері, то якимись дуже простими, умовленими знаками… Усі подробиці виробимо.
Кілька днів пішло на приготування. Арсен мав їхати сільською фірою: ніби то селянин, захоплений українським військом вертався додому.
Петро давав йому останні вказівки.
— Ось тут маєш, Арсене, документи для наших частин, щоб тобі помогли дістатися по той бік фронту. Оце — документи для большевиків; тут є ріжні — мусиш їх добре простудіювати. Коли будеш у місті, вступи до „Імперіялю”. Там є кельнер, Трубайло. Може памятаєш: він нам послуговував тоді, як я тебе познайомив з Кетті. Приступи до нього і скажи: „Люблю смажені дикі
