попроситися на нічліг і пролежати бодай один день під оборогом або в лісі.
|
Ой, то не зоря — |
Як не хотів забути, куди їде і навіщо? — не міг. Слова пісні найскоріше пливуть із серця…
Не хотів обдумувати, від чого пічне свої досліди у новому середовищі. Передовсім треба буде розглянутися, перевірити ґрунт, чи сприятливий.
— Вйо, булані!…
А тут уже зза куща вискакує стежа:
— Стой! Кто ѣдетъ?
— Я…
— А кто ты такой?
— З возом… повертаюся додому…
— Куда ѣдеть?
Селянин спокійно відповідає:
— Додому… до Іванівки…
— Документы имѣешь?
— Та є якісь там посвідки…
— Поѣзжай, товарищъ, да скорѣе. Гайдамаки обстрѣливаютъ сошу.
Арсен не давав себе довго просити. Поки зійшло сонечко, він уже виїхав поза розташування фронтових частин. Довгий побут на фронті навчив його відріжняти небезпеку від „нормальної ситуації”. Тільки нерви напружувалися та ніздрі поширювалися, як у вижлака, що завітрив вовчий слід.
