себе… Арсен глибоко відітхнув і з чистим холоднавим вечірнім повітрям втягнув у себе рішучість. Він пригадав собі наказ Петра: ввійти у звязок із Трубайлом.
У вестибулі, як завжди, було кілька кельнерів з білими серветками, перекиненими через ліву руку. В цім гурті Арсен відразу пізнав Трубайла. Другого знайомого кельнера — Жоржа тут не було. Он він іде через салю. Але не пливким, елястичним кроком кельнера, а поважним, спокійним і серветки через руку не має.
Арсен зупинився біля широко відчинених дверей, завішаних червоними портієрами. Кивнув на Трубайла; той хутенько підскочив і став, нахилившися наперед.
— Хочемо щось зїсти… Може є у вас качки. Я „люблю смажені дикі качки”… — звернувся до нього не дуже голосно Арсен.
У дверях показався Жорж і вклонився гостям.
Трубайло усміхнувся і почав голосно по московськи:
— Нині у нас „заєць у сметані… індик, дуже смачний… наша спеціяльність… На жаль, качок нема… Що прикажете, товариші?
Відповіддю Трубайла Арсен був трохи збитий зпантелику, але не показав цього по собі і весело звернувся до товариша:
— Заєць — боягуз, індик думав і здох… що волієте, Сергію Павловичу?
— Мені однаково…
