— Тоді ми зробимо так: попросимо нам дати зайця та індика… А покищо закусочки… і по чарці…
В салі вибрали собі столик біля стіни, трохи оподалік від інших столів. Це місце дозволяло їм мати в полі зору всю салю і сцену.
Поволі прибували гості і заповняли салю.
Більший стіл напроти сцени стояв із прислоненими до нього кріселками зарезервований.
Арсен обкинув оком салю.
— Оце вся теперішня ваша сметанка?
Сергій прижмурив ліве око і насмішкувато відповів:
— Комуна! Як люди кажуть: „кому — на́”… одна катеґорія і друга: „кому — ні́”… Ця решта — всі ми, 99% громадян. Але це ще не вся верхівка… Ще не бачу тут „політкомів”, „воєнруків” або представників „чека”.
Трубайло приніс закуску, горілку. Орхестра заграла „Інтернаціонал”, „Марселієзу”, потім почала грати марші. Почалася кабаретова програма.
Слухаючи веселої музики, Арсен обдумував тяжку справу: чому то Трубайло не відповів йому умовленим знаком? Що то значить? Чи не зрозумів? Чи Петро помилився? А може… може цей Трубайло вже перейшов на бік большевиків? Ото була б історія! Бо ж він звірився йому… Правда, ця фраза про качки така звичайна, але… але ж цей кельнер знає, що це умовлений знак… Рука несамохіть намацувала в кишені бравнінґ…
„Треба шукати початку… когось… чогось, за що можна б зачепитися”…
