лася майже назад — і це в той мент, коли Арсен глядів просто на них.
Хвилина — і їхні очі зачепилися, як два прохожі на розі вулиці: здивувалися і не годні рушитися з місця; це-ж — давні знайомі не знали одне про одного, що вони в тому самому місті!
Музика грала вязанку пристрасних циганських романсів. Легкий з початку вечора гомін на салі тепер перетворювався в галас. Бомбами вибухали зриви сміху і розсипалися як луна від скорострілів. Хмари тютюневого диму нависали над столиками і запаморочували. Вечеря переходила у гульню.
Арсенові здавалося, що Кеттині очі аж поширилися від здивування. Але в них не можна було вичитати, чи вона пізнала його чи ні.
Ось вона знову схиляється до чорного „піджака”. А що як вона тепер прихильна до большевиків, і оце виявляє Блінову, що на салі зявився переодягнений український старшина зі штабу?
Відрухово рука потяглася до кишені: бравнінґ на місці… Почув небезпеку — у ньому прокинувся бойовик, що кілька років воював у першій лінії фронту — колись московсько-німецького і ще так недавно українсько-большевицького. Ні, здається, покищо нічого нема підозрілого. Ось Кетті підвелася, усміхаючися щось говорить до свого „кавалера”, вийшла до вестибулю і за кілька хвилин уже знову на свому місці. В сторону Арсена більше не глянула — мабуть не пізнала.
