Сторінка:Квітка на багні.pdf/92

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Арсен замовив каву. За деякими столами пяні голоси заводили пісень.

З шумом закінчив вечерю середній стіл. Мужчини пішли до вестибулю, шансонетки за сцену. Одягнені у плащі мужчини видно — чекали на жіноче товариство.

Арсен тратив терпець, хотів прослідити з ким Кетті піде чи поїде.

Наче відчувши Арсенову нетерплячку, Трубайло підбігає закінчувати рахунок. На салі стало менше гостей. Трубайло нахилився до Арсена — і той нагло стрепенувся, як жовнір на чатах, почувши умовлений сиґнал:

— „Свійські качки смачніші”… Вас післав пан сотник Ямбо?

Так само тихо відповів Арсен:

— Так… сотник Ямбо… маю до вас справу… Це мій товариш… наш чоловік, — додав, показавши на Сергія. — Можемо говорити сміливо…

Трубайло витягнув з кишені камізольки малий звиточок паперу.

— Це для пана… від панни Кетті…

Похапливо Арсен розгорнув записку: „Жовтодзюбику, йди просто до мене і жди коло хати, коли б мене ще не було. Кетті”.

Арсен аж почервонів, витер піт з чола.

— Добре… Дякую… А з вами, товаришу Трубайле, а маю окремо говорити… Де нам найкраще зустрінутися?

Трубайло почав міркувати: