Сторінка:Квітка на багні.pdf/98

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

шення до мене. Може я не варта тебе… може ти мені не віриш, але я щиро покохала, а ти образив мене…

— Вибач, Кетті… Я-ж так не думав, я хотів тобі тільки допомогти.

— А я хочу віддати тобі ті гроші, що ти мені дав…

Вона хутко кинулася за параван, пошаруділа трохи в шафі і вийшла з пакуночком у руці.

— Я тоді ще приготовила тобі подарунок, але ви хутко відступили. Я не могла тобі його вручити, хоч шукала за тобою цілий день.

На столі заблисла гарна срібна папіросниця.

— А це що? — здивувався Арсен, показуючи на літери.

— Хібаж не догадуєшся? Ініціяли… твої — „Арсен Жовтодзюбик”…

Арсен усміхнувся. Почув у собі гордість мужчини, свідомого того, що його кохають.

— То ти справді мене кохаєш, Кетті?

Вона крізь сльози слабо всміхнулася.

— Дурна була… закохалась… А тепер — бачу, що ти не вартий того…

Арсен зідхнув.

— Кажеш, що я тебе образив?

— Так… я не сподівалася, що ти якось відразу повернеш так справу у такий бік, так грубо…

Вона не могла найти відповідних слів.

Арсен гаряче заперечив:

— Звідки в тебе така дивна думка, що я хотів тебе образити? Ех, Кетті, Кетті… Ти тільки