щоб „ніякого й сліду не лишилось з витребеньків“. Де хто, що бажав досягти великої мудрости, забрався аж до „чорних книг“ і вибрав собі найкращу з них… Коли вже все було поділено, тоді на двір витягли старе фортепіано і, поставивши його на снігу, стали шукати „справжнього музику“… Музика скоро знайшовся і втяв такого козачка, що все село тілько в боки ззялося. Стали пити і гуляти, як ще ніхто так не гуляв. Все село танцювало, а разом з ним танцювали і московські люде. Над вечір, коли чогось стало сумно, вирішили запалити палац, щоб веселійше стало…
Три дні палав в огні старий палац, а на четвертий день від нього залишилися одні чорні, страшні, теплі руїни. Старі люде журно хитали головами і казали: „Ой, не чекайте тепер добра від білої пані!… Се так не минеться“… Скоро зникли кудись московські люде, а разом з ними зникла і мужицька радість. В селі стояли сумні палацові руїни і запанувала туга страшна.
Залишилось тільки одно ціле і непорушне — образ святої Марії Єгипетської, який ще й зараз стоїть на старому місці. До нього то й моляться тепер старі люде, перед ним то й світять свої тоненькі воскові свічечки, бо „хоч то образ і дуже старий, але він вічний“… Невідомо, чи згоріли разом з віковим палацом привиди вічности, чи вони й ще колись з‘являться?..
1918 р., 20 травня. Краснопіль, на Волині.
