Сторінка:Клим Поліщук. Тіні минулого (1919).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ти! Геть, юдо-Христопродавче!.. Ви привикли натроюджувати брата на брата і робити підлоти, так знайте-ж, що я помщуся вам за своє горе, за гріх і своєї коханої доньки і за змерть мужицького лицаря!“…

„А тоді господярь і з ним його гості поїхали в поле, де лежали обидва трупи. Мертві, кажуть, сорому не мають. — Вони лежали в міцних обіймах смерти.

„Коли пан хотів забрати свою деньку, то тоді весь народ зашумів і закричав, що сього не допустить. Ото-ж зійшлося багато людей в святній одежі, викопали глибоку-глибоку яму, зробили велику дубову труну і так їх обох в одній труні поховали на вічний спокій і на вічну славу.

„Посходились дівки із всього староцства, та й взялися за велику роботу. Сорок день носили фартухами землю і насипали могилу, заким не насипали такої могили, що навколо всю Україну було видно. О, колись то була висока могила!.. Ще був тоді один майстер, який в церквах та костьолах святих майстрував з дерева та каменю. Так ото той самий майстер зробив кам'яну фігуру, біля якої внизу була зроблена кам'яна подоба лицаря і його зрадливої коханки, на вічний спомин нащадкам. Правда, я сам хоч і старий, але не пам'ятаю отих кам'яних „подоб“. Стара фігура згнила, струхлявіла і старий горбулівський канонік нову білу фігуру там поставив, що й пан теж знають… Так ото ся фігура стоїть там і до