видри були… По другий бік річки, на південь, вже в степу розляглась велика балка, яку люди називали „Гайдамацькою“, бо там, як кажуть, колись поляки гайдамаків дуже багато замордували, як вели з Уманя на Коднянську розправу. Але ще більше розповідали старі люди про „Селище“, яке було над „Гайдамацькою“ балкою коло самого Чорнопілля. Розповідали, що колись там було велике місто Широкополе, в якому було багато церков і люде жили гарно. Але як були ще татари, то блукаючи по степах, вона побачили мисто Широкополе, та й напалися якраз в самісеньку Великодну ніч, коли всі молилися в церквах і ніхто не мав змоги боронитися. Зруйнували все басурменці, розграбували добро людське, старих та вбивали молодих в тяжку неволю забрали, а багато людей зачинилося в церквах і гаряче молилися Богу, щоб врятував від муки. І в той час, як татари хотіли запалити церкви, Бог виявив своє чудо, і всі вони ввійшли глибоко в землю, де осталися і до сього часу. Багато ще людей загинуло, тікаючи в ліс, чимало запропастили себе в хвилях глибокої Кобиллі, та в її болотах. Тілько де-хто встиг щастливо перебратися на другий бік і заховатися в лісах. А татари, як побачили таке диво з церквами, злякалися і втекли назад в степи. Вранці, коли зійшло солнце, то там, де було Широкополе, одне тільки поле чорніло під головешками та попілом… Люде, що втекли з Широкополя, стали сходитись до гурту, і на другім боці
