Сторінка:Клим Поліщук. Тіні минулого (1919).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

річки, серед ліса, проти колишнього міста заклали нове село і в памятку погромленого Широкополя назвали його Чорнополем, яким воно осталось й до сього часу. Ще тоді, коли перші мешканці нового Чорнополя ходили на Широкопільске селище в великодну ніч помолитися Богу за своїх рїдних, — багато людей чуло, як дзвонять в землі дзвони і як звучить церковний спів… З того часу старе „Селище“ для всіх чорнопільських людей стало наче святим місцем.

Семен не раз чув сі росповіді і свято вірив в них, бо знав по собі, що старі люди не правди не скажуть. Але ось він вже два роки ходив на Селище в великодну ніч, молився там до самого досвітку, але ще й ні разу не чув нічого. І зараз він задивився туди за село, де чорніли високі вали Селища і думав: „Певне я дуже грішний коли й досі, нічого не чув?.. А може то й так, людська байка“…

Коли тут Семен вгледів якійсь сині вогні на чорних валах Селища, які то згасали, то синіми рядками здіймалися в гору, якийсь час дріжали в повітрі повільно згасали. „Гроші горять“ — подумав він, і швидко став злізати з дзвіниці. Вийшовши на двір, він непомітно пройшов коло роспаленого огнища, де товпились в святній одежі люде, і подався на Селище.

***

Заким він перейшов через греблю, та прийшов на Селище, то вже не горіли ніякі огні. Навколо було