діди. Легенда ся набрала чималої популярности в закутках Волині. Тихо переказують її старі діди, наче святу книгу читають…
Виникла вона з того, що серед Тегеревських скель вершина одної скелі є іграшкою самої природи Самий верх скелі здіймається вгору щось на аршинів 16 над самою глибокою бистриною, закінчується велетенською, начеб-то людською головою. Природа так штучно утворила своє чудо, що здається, найліпший майстер незміг-би надати такої величавости і краси. Се і є той волинський сфинкс, про якого простий люд творить казки і переказує перекази. Саму-ж скелю прозвали „Головою Чацького“.
Перекажу дословно сей переказ, як мені самому траплялося чути його.
Тиха, ясна, золота осінь… Одного теплого соняшного дня, коли сонце схилялося на захід, я вийшов з міста і подався на берег Тетерева, де стояли човни. Старенький дідок, що весь час заклопотана налагоджував весла, підняв вгору голову і на мене глянули гарні сірі очі, які наче дивувалися, чого я прийшов сюди в той час, як вже вечеріло. За першим словом привітання, він запропонував мені прогулятися на човні. Вечір був гарний і я з охотою згодився.
