Ні! нас мати не побачить, —
Пильно так вона пряде;
Батько гра собі на цітрі
Й пісню давнюю веде.
І дівчатко шепче тихо,
Тихо, ледви чуть мені,
Все росказує про справи
Ваговиті, таємні:
„А тепер бабуся вмерли,
І не ходимо ми вже
На стрілецький двір у Го́слар,
Ой, там на́дто хороше́!
„Живемо ми тут само́тні
На холодному шпилі,
А зімою сніг засипле,
Той зовсім ми як в труні.
„Я ж дівчи́на полохлива,
Мов дитина, боязка́,
Я боюсь гірського духа,
Що в ночі людей ляка“…
Раптом любка мила вмовкла,
Як сказала ті слова,
І від страху оченята
Рученьками закрива.
Гомонить гучніш ялина,
Веретенечко шумить.
І дзвенить до того цітра,
Пісня давняя бренить:
