„Сила зла, дитино люба,
Не страшна зовсім тобі!
День і ніч ти маєш, любко,
Анголяток при собі!…“
II.
У вікно рука зелена
Від ялини стукотить.
Місяць, той підслухач тихий,
Шибки світлом золотить.
Батько, мати вже поснули,
Вже не чути їх обох;
Але ми собі кохано
Розмовляємо y-двох:
„Щоб то ти молився часто,
Не йму віри я тобі,
Ти порушуєш устами, —
Та не молишся тоді.
Той холодний рух, недобрий,
Завжді він страшний мені.
Але страх той розганяють
Погляди твої ясні.
Чі ти маєш віру праву?
Маєшь ти закон тверди́й?
Віриш ти, що є небесний
Бог Отець, Син, Дух Святий?“
