„Люд маленькій, гурт дідочків
Наше сало й хліб займа,
Покладем над вечер в бодню,
А на ранок вже й нема.
„Ті дідки що-раз приходять,
З молока сметанку пить,
Не накриють потім глеків, —
Кицька решту докінчить.
„Отже кицька наша відьма, —
В горобину ніч тіка
На закляту скелю, — башта
Там стоіть, стара така.
„Замок був там; зброі по́блиск,
Сміх і співи там гули,
Пані, лицарі та джури
В коло з світачами йшли.
Закляла людей і замок
Чарівниця зла колись;
Тілько звалища зостались
І сичі там завелись.
Та казали так бабуся:
Як на певнім місці стать,
В певний час в ночі на скелі
Певне слово проказать, —
„Знову ясним замком стануть
Всі руіни ті сумні,
Пані лицарі і джури
Поведуть танки дивні;
