Сторінка:Книга пісень Гейнріха Гейне. 1892.pdf/19

— 11 —

Квітки́, соловейко та зорі…
Ніхто з них про теє не зна',
А знає про лютеє горе
Дівчи́нонька гарна, ставна́.

Ох, знає дівчи́нонька мила
Те горе, що сталось мені,
Бо тож мені серце розбили
Ії оченя́та ясні́.

М. С.

---

23.

Чого так поблідли ті ро́жі ясні́,
Скажи, моя люба, мені́?
Чого́ у зеле́ній траві́ запашні
Блакі́тні фія́лки — сумні́?

Чого́ жайворо́нок так сумно співа́
Та жа́лібно в небі ясні́м?
Чого́ па́хне так запашна́я трава́,
Немов погребо́вий той дим?

Чого навіть сонце не гріє мене́,
А прикро так світить на діл?
Чого на землі все смутне́ і страшне,
Мов су́мнеє по́ле могил?

Чого мені тяжко, вміраю немов?
Скажи, моє щастє ясне́!
О мила, коханая любко, промов,
Чого покидаєш мене?

Л. У.

---