Співав соловейко і липа цвіла́,
Всміхалося сонце, скрізь радість була;
А ти цілувала мене, обіймала,
І так до тремтячих груде́й пригортала…
Кричав чорний ворон і лист опадав,
І соняшний промінь так прикро блищав;
„Прощай!“ ми сказали — холодне прощання! —
Ти гречно вклонилась на гречне вітання.
Л. У.
Колись ми з дівчи́ною двоє кохались,
Одначе пово́дились завжді гаразд;
Нераз „в чоловіка та жінку“ ми грались, —
Ні сварки у нас не було, нї обра́з.
Ми з нею у двох жартували, втішались,
Та все цілувались собі, милувались.
Пустуючи так, немов ді́точок двоє,
„Ховатись“ ми здумали в лісі та в полі, —
І так заховалися мудро обоє,
Що по́тім уже й не знайшлися ніколи.
Л. У.
|
29. Поки́ на чужи́ні я довго блука́в, |
