Сторінка:Книга пісень Гейнріха Гейне. 1892.pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 36 —


І тихеє слово я чую твоє,
Букет з кіпарісу приймаю.
Прокинусь — букет з кіпарісу зника,
А слово твоє забуваю.

Л. У.



57.

Осінняя нічка на дворі,
І вітер, і дощ, і пітьма;
Гей, де ж ти, дівчинонько-зоре,
Що робиш тепер ти сама?

Я бачу, голівку з нудьгою
Схилила вона до вікна,
І пильно, з слізьми та журбою.
В пітьму задивилась вона.

М. С.



58.

В гаю́ шумить вітер осінній,
Так холодно, вохко в ночі…
Я їду самотний по лісі,
Закутаний, в темнім плащі.

Як швидко я їду, так швидко
Вперед моя думка летить,
Туди вона весело лине,
Де милої хатка стоїть.

Ось брешуть собаки… от слуги
Виходять мене зустрічать
Зо світлом. Біжу я в господу,
По сходах остроги брязчать.