„Не встати міні, моя мила,
В голівоньці є в мене рана,
Їі я прострелив, як тільки
С тобою розстався, кохана.“
І цю затулю тобі рану
Своєю густою косою,
І кров утримаю, мій милий,
Щоб встав і пішов ти зо мною“.
Так щиро, з такою жагою
Бренів міні голос той милий,
Що більше не хтів я змагатись,
Що встати вже хтів я з могили…
Але одійшли моі рани
І крові струмок із них ринув —
З грудей, з голови, із серденька…
Та тут мене сон мій покинув.
