|
— 52 —
Ти будеш, чоловіче,
Чужий, слабий, сумний?“
— Поет я, добре знаний
В німецкій стороні,
Між славними — завсігди
Є місто і міні.
Сумують инші німці,
Сумую з ними й я;
Де тугу звуть велику, —
Найбільша там моя.
16.
Вечірні проміні ясні́
По хвилях миготіли,
Біля хатини самотні́,
Мовча́зні ми сиділи.
Все море вкрили тумани,
Вгорі чайки кружляли;
А слёзи милої дрібні
З очей на руки впали.
І я навколюшки упав,
На слёзи ті дивився,
Ті білі руки цілував
І гірких сліз напився.
Мені жаль-туга навісна
Так палить душу й тіло,
Та́ безталанниця сумна
Мене слізьми струїла.
|
