|
— 56 —
На у́стоньках у́сміх зъявився,
Той усміх коханий, дивни́й,
І сльози на очіх заблисли,
І погляд той самий смутний.
Я глянув, — з очей полилося
Сліз гірких джере́ло сумне…
Ох, досі не можу повірить,
Що ти вже не любиш мене!
26.
Ох, я́ нещасний Атлас! цілий світ,
Світ цілий туги, мушу я носити.
Вагу ношу незмірну. Розібьється
Вже хутко серце в грудіх.
Ти, горде серце, ти сёго бажало!
Ти щастя прагнуло, без міри щастя,
Чи туги, — теж без міри. Горде серце,
Тож досить маєш — ту́ги!…
27.
Вмирають люде по черзі́,
Мина за часом швидко час,
Усе мина, — та не мине
Моє коханнячко до вас.
Побачить вас хотів би я
Хочай на мить, хочай на час,
Упав би долі я й сказав:
„Кохаю, ясна пані, вас!“
|
