І навіть кохання у серці
У мене не можна знайти…
Так висхни, слёзино, та швидко
За тими слёзами і ти!
30.
Блідий осінній місяченько
З-за хмар на землю визирав;
На цвинтарі один самотний
Поповий тихий дім стояв.
Святе письмо читала мати,
Дивився пильно син в вікно,
Дочка молодша говорила,
Хоч спали старші всі давно:
„Ой Боже, як досадно, сумно
Оці всі дні у нас текли!
Хоч би кого ховали люде,
Ми подивитись би пішли“.
Сказала мати між читанням:
„Забула, доню ти моя,
Від похорону твого батька
Ховали трёх до сего дня.“
Дочка найстарша позіхнула:
„До графа завтра я піду,
Він сріблом-золотом засипле
Свою коханку молоду.“
А син промовив, усміхнувшись:
„Піду до хлопців я в корчму;
