32.
Гадають усі, що я сохну
Та вьяну в коханні-журбі,
Так люде гадають, — нарешті
І сам я гадаю собі.
Ти, любко моя винозора,
Скажу тобі тільки одно: —
Мені те кохання безкрає
Розшарпало серце давно.
В своїй одинокій хатині
Собі я кажу се не раз, —
Як тільки-ж тебе я побачу,
Зникають слова мої враз.
Вже, певне, слова мої щирі
Тримає злий янгол який;
Ох, я через янгола то́го
Тепер безталанний такий!
33.
Рученьки твоі біленькі
Хтів би я поцілувати,
Притулити йіх до серця
І загинуть з тихим плачем.
І твої блакітні очі
День і ніч я бачу в мріях,
І гадаю я, що значать
Загадки блакітні, гарні?
