43.
Приснилась мені моя мила,
Сумна, полохлива, худа,
Змарнілая з горя та лиха,
На личеньку хвора, бліда.
Дитина йшла з нею, другую
Держала вона на руках;
І горе, і нужду я бачив
У неі в одежі, в очах.
Йшла тихо вона через місто,
І там я іі перестрів,
І щиро, і тихо, й ласкаво,
І любо я ій говорив:
„Тебе вже замучило горе
Іди у хатину мою,
Вдягать, годувать тебе стану
За власную працю свою.
„Дітей твоіх буду кохати,
За ними глядітиму я,
Але за тобою найбільше, —
Сама ти недуже дитя!
Про те, що кохав, я ні слова
Не буду тобі говорить,
А вмреш ти, до тебе на цвинтарь
Я плакати буду ходить“.
