45.
Не дивуйте мені люде,
Що струна гіркої туги
Ще й тепер бренить виразно,
Хоч завів я співи другі.
Ось пождіть, замовкне хутко
Ся луна журби сумная
І в загоєному серці
Зацвіте весна новая.
46.
Пора вже мені добрий розум вернуть,
Дурниці свої забувати,
Мені вже обридло актёром тим буть,
З тобою комедію грати.
Малёвані дивно куліси я мав,
У стілі зовсім романтичнім,
Мій лицарський плащ ясно злотом блищав,
І був я в настрою величнім.
Хоч я схаменувся тепера зовсім,
Дурну тую гру покидаю,
А все почуваюсь нещасним таким,
Мов досі комедію граю.
Ой леле! жартуючи, я росказав
Найщирші свої почування.
Я з смертю в грудя́х гладіатора грав,
Що смерть удає для втішання.
