І кидають всі велити на небо
Червоні світачі; потвори бьють
Огнистими бичами анголяток,
Що гнуться і звиваються від болю,
Потвори ж їх за кучері хапають.
І бачу там я ангела мого,
З обличчям гарним, і з ясни́м волоссям,
І з вічною любовью на устах,
В блакітних очах вічная лагідність.
Аж ось бридке, страшенне поторочя
Блідого ангела мого схопило
І з реготом поглянуло на йо́го,
І стиснуло раптово у обіймах…
Крик роспачливий залунав на світі,
Стовпи розбились, небо й земля впали,
Повстала скрізь одвічня, давня тьма.