Одну сльозу з очей карих —
І… пан над панами!
Думи мої, думи мої!
Тихо мені з вами!…
За кариї оченята,
За чорниї брови
Серце рвалося, сьміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло;
За темниї ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи, та за могили,
Що́ на Україні,
Серце мліло, — не хотіло
Сьпівать на чужині;
Не хотілось в сьнігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчуками
Збірать на пораду…
Нехай душі козацькиї
в Украйні витають!
Там широко, там весело
Од краю до краю, —
Як та воля, що́ минулась,
Дніпр широкий — море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили — гори:
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там Шляхтою, Татарами
Засівала поле, —
Засівала трупом поле,
Поки не остило…
Лягла спочить… а тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Сторожем літає,
