Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина перша (1893).pdf/128

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, —
Де-ж мені вас діти?
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
По-під тиньню, сиротами,
А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…
Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину!

2.

На-що мені чорні брови?
На-що карі очі?
На-що літа молодиї,
Веселі, дівочі?
Літа мої молодії
Марно пропадають,
Очі плачуть, чорні брови
Од вітру линяють.
Серце вяне, нудить сьвітом,
Як пташка без волі.
На-що-ж мені краса моя?
Коли нема долі!
Тяжко мені сиротою
На сім сьвіті жити:
Свої люде — як чужиї,
Ні с ким говорити;
Нема кому розпитати,
Чого плачуть очі?