Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/115

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 105 —

пенових мазурках. Отсїх славянських пісень сердечно глибоко сумних я нїколи не наслухаюсь. Спасибіг тобі мій крепацький Паґанїнї. З твоєї скришки горопашної вилїтають стогнання і зливають ся в оден стогін протяжний та суворий. А чи скоро-ж оті-о голосїння шпуйні долетять до твоєго вуха, наш Боже Праведний?!

Під впливом скорботних гуків голосїння бідолашного відпущенника з крепацтва пароход в своєму нічному спокою похоронному здаєть ся менї якимсь чудовищем величезним, що роззявивши пащу-озію, реве глухо. Великий Фультон і великий Уат!

28. З того дня як пароход поплив з Астраханї, себто з 22. серпня, я нї до чого не спроможен взяти ся; навіть журналу свого не можна менї писати, так ретельно, як колись в Новопетровському. Я все ще не спроможу ся, тай того й не бажаю! визволити ся спід впливу, зробленого на мене земляками в Астраханї. Потім Олександер Олександрович Сапожников єго поновив тай усї, що їдуть з ним і кревняки і друзяки єго. Усї вони, почавши з господарки Нїни Олександровни і з господаря, усї вони такі щирі, приязні, прості, що я не тямлю з радощів, що й робити! тільки назад та наперед бігаю по чердаку, наче той школяр, що з школи вирвав ся. Отакий контраст несподїваний, зненацька не дає менї прийти до себе. Просте поводження людське зо мною чимсь неприродним, неймовірним здаєть ся менї. З Царицина і з Дубівки береги Волги що години висшають, кращають, все більш чарують; а я ще нї одного нарису не зробив. Усе часу нема. Добрий Олександер Олександрович надїлив менї усї книжки усїх журналів росийських сего року. Сегоднї почав читати „Королеву Варвару“ Попова. Та тільки що почав, а свій журнал зовсїм лишив. А тепер би то саме й треба-б єму наповняти ся такими вчинками чарівними. Виправдую сам себе тим, що не можна гаразд писати — чердак тремтить.