а між ними і про мене Господи не забудь! жаху не давали і на чердацї „Князя Пожарського“ царювала гармонїя проста і люба.
У вечері від якоїсь подорожної панї з Саратова, Титяни Павловни Соколовської случаєм довідав ся, що М. Ів. Костомаров поїхав за гряницю, а неня єго в Саратові живе. Я попрохав у неї Костомаришину адресу.
31. Скоро пароплав пристав до Саратовського набережжя зараз я до міста. По адресї, що надїлила менї панї Соколовська, знайшов кватеру Титяни Петровни Костомарихи. Блага бабуся по голосу мене познала, але поглянувши на мене, стала не певною: чи не помиляєть ся вона. Коли-ж запевнила ся, що се нїхто більш як я, вона наче сина рідного привітала мене радісними поцїлунками та слїзми щирими. На Саратовській пристанї пароход до ранку простояв і я з півдня до першої години ночи був у Титяни Петровни. І, Господи! чого тільки ми з нею не нагадали! про що ми не балакали! Вона показувала менї листи свого Миколи із за гряницї і лепісточки з фіялок, що він до неї по присилав, в одному листї з Штокгольму, писаному 30. мая. Отсей день нагадав нам тяжкий день 30. Мая 1847 р. і ми, немов дїти ті, заридали. В першій годинї ночи я попрощав ся з найщаслившою і благородною ненею прекрасного сина.
