здалеки, се першої ґільдиї молода крамарівна і навіть дуже не красовида. Я вийшов на берег тай пішов близше подивити ся на отсю чепуристу крамариху, та разом і „котів“ купити. На вулицї зустрів Явленського і ми „сопча“[1] рушили на розглядини. Місто рівне, набілене, нафарбоване, аж нудне, таке одноманітне місто.
Була друга година дня. Що з цїкавости, а ще більш зголоднївши, велїв я фіякрові везти нас до найлїпшого ресторану, який є в Самарі. Він і повіз і привіз нас до найлїпшого „заведенія“, себ то до шинку. Ледві зійшли ми на ступнї, як обидва в оден голос промовили: „Здѣсь (тут) русскій духъ, здѣсь Русью пахнетъ“, себ то смердить гаром, лоєм, і всякою смердотою. А проте ми відважили ся заказати котлєти; одначе не стало нам терпіння діждати ся тих котлєтів. Явленський кинув слузї коповика і трошки лайнув єго. Слуга на те всьміхнув ся і поклонив ся. Ми пішли! Чудно: величезна пристань для збіжя, просто Новий Орлєан приволжський а ресторану доброго не має!
Отак-о нїби то поснїдавши, рушили ми по крамницях. На те чого менї треба було, на „котів“ не розжив ся я. З тим і вернули ся на пароплав. В каютї капітана на підлозї побачив я аркуш старого знаємого „Русск. Инвалида“, взяв єго та з нечевя і ну читати там фелєтона. Річ про хинських ворохобників, та про те, яку до них промову держав ватажок їх Гонг перед тим саме, як вести їх до приступу на Нанкин. Промова починаєть ся так: „Біг йде з нами! Так щож проти нас вдїють чорти мандарини, ота худоба сита, мов на заріз годована; годяща тількі на жертву нашому батькові небесному, владицї найвисшому, єдиному, правдивому Богові“. Чи скоро то оте саме можна буде вголос про мовити про бояр росийських?
- ↑ Сопча — простонародне, московське „сообща“; по нашому гуртом, укупі, спільно. Переклад.
