власними чобітьми. Щиро єму дякую за се. Чоботи єго прийшли ся менї до ноги і я тепер трохи що не в нових чоботях та ще й на високих корках. Останнї менї не вподоби. Але-ж І дарованому коневі в зуби не дивлять ся.
|
9. Симбирск — отъ видишъ, Бурлацька приказка. |
Скоро зійшло сонечко на возвишинї похилій, що впираєть ся у Волгу, показав ся Симбірськ. Властиво показали ся кільки точок білих невизначеної постатї. Матроз вахтовий, указуючи на їх, промовив приказку бурлацьку. Я її отсе й записав. Від Сенгилея до Симбірська верстов 50. Отсей про тяг ми проплили хоч не за цїлий тиждень, так за цїлих девять годин. „Князь Пожарський сегоднї якось занадто мляво рушав. А може се менї так здало ся, тому Симбірськ не зникав з обрія, а мене кортїло завидна побувати в Симбірську та подивити ся на памятник Карамзину. Симбірськ замісць того, щоб близшати до мене, узяв тай сховав ся за завісою, що дощ з снїгом розвісили. Гидота ся все більшала; вечер наближав ся і в мене зникала надїя побачити на місцї ту музу, яку я бачив в майстернї Стевассера незабутнього. Чого я бояв ся, те саме й стало ся. „Князь“ — ледві о 5 годинї кинув якора біля якоїсь пристанї дощаної. — Дощ та снїг і останню декорацию закрили. Не вважаючи на все отсе, я таки відважився вийти на берег. Болото чорноземне, наче у моєму краю рідному, по колїна і нї однїсенького ізвозчика. Промочивши в калюжі ноги, вернув я на пароплав, не скажу, щоб в гараздї.
Другий отсе раз проїзжаю я повз Симбірськ і вдруге не таланить менї побачити памятник історіоґрафові: Першим разом мене провозили повз Симбірськ р. 1847. Тодї було не до памятника Карамзину. Тодї я в якомусь шинку ледві пообідати встиг. Тодї, як про се вже потім я довідав ся, мене притьмом треба було в Оренбурзї і фельд'-
