прелюдию до прегарних віршів. Коли Біг поможе, я завтра перепишу їх.
19. „Не хвались идучи на рать“. Учора у вечері в кают-компанїї „Князя Пожарського“ наші подорожні грали останнї пульки преферансу. За всї пульки, що грали за цїлий рейс, себто з 22 серпня, розчитали ся і розплатили ся чисто до останньої копійки. Скінчивши отсї рахунки — сїли за вечеру, з останнїх харчів. В останнє повечеряли в кают-компанїї, останнї пляшки з хересом, з мадерою та мабуть і з шампанським, спорожнили; умовили ся як завтра в Нижньому Новгородї обідати і розійшли ся спати. Добре! Контури берегів швидко мінять ся. Ми шпарко летимо повз красиве село — дїдича Дадянова-Зіменки. Отож летимо ми на ввесь дух повз те село, але ось зненацька лїве колесо тпрру! не крутить ся і „Князь Пожарський“ з дельфина черепахою зробив ся! „Що стало ся ?“ усї в оден голос питали ся. „Шатун тріснув“, відповів одинокий голос машинїсти. Я догадав ся, що ранїйш, як у вечері ми до Нижнього Новгороду не припливемо; значить до вечера і обідати не будемо. Догадавшись, пішов я в капітанську сьвітелку; закусив останками Новопетровської шинки тай заснув собі з Богом. Прокинув ся — а наш „Пожарський“ стоїть собі з Богом на Телячому Бродї. — Через Собачий Брід якось перелїз, а через Телячий й не спроміг ся. Щож єго дїяти? „Павзити ся?“ себ то перекладати ся. Отся-о павза — тягнеть ся й досї, а вже перша година ночи. А подорожні наші грають собі в ерилаша на-що-серце, сподїваючись на нижегородський обід.
20. Павза протягла ся за північ. Сьвітом „Князь Пожарський“ зняв якоря і, немов орел той підстрелений, захлопав одним колесом своїм. Зійшло сонце і осьвітило чарівні околицї Нижнього-Новгороду. Я хотїв — що небудь змалювати та-овва! з одним колесом чердак ще гірш тремтить; а сиві, та сїрі хмари не загаяли ся закутати сьвітило животворне і живу декорацию вкрили прозорим туманом сивим.
