Лишивши дїтий, я згадав про Олексїя Панфиловича Панова — крепака-Паґанїнї на „Князї Пожарському“. Він зимує в Нижньому і кватерує десь проти архієрейського дому. З юрєвського набережя пішов я до архієрейського дому, щоб знайти кватеру і провідати свого любого віртуоза. Одначе кватери віртуоза я не знайшов, а мимохіть зайшов в архієрейський сад. Се переважно липовий гайок, обгорожений деревляним парканом. Посеред гайку красує, на лад казарми, величезна на три посади будівля (архієрейська келия). Недалечко од неї між деревами, альтанки з дзвониками. По другім боцї, теж між деревами, чотири уліки, зроблені на лад намогильних памятників. Скрізь сумно і пусто; на всему відбиваєть ся моральний застій. Погано! Прийшовши на кватеру, я „на сон грядущий“ — прочитав „Разсказъ Маркера“ грапа Толстаго. Підроблена простота сего оповідання вельми очевидна.
1. Болото, туман, слота і інча атмосферична гидота, через що я вдав ся з сеансом до д. Ґраса, — зятя М. О. Брилкина. Але сеанс на половинї був перерваний. Пришли д. Лапа і д. Гартвіґ. Лапа бравий і приязний полковник ґвардиї і тутешнїй полїциймейстер. Гартвіґ небравий, але теж приязний полїцейський лїкар. Обидва Поляки, чи Литвини і обидва по польски не говорять. Гартвіґ спасибіг єму, — не вдаючись нїже в найменшу формальність, знайшов, що я хорую на якийсь довгий недуг; а Лапа посьвідчив дїйсність сего вигаданого недугу. Після обопільних приязностий і церемонїй, — ми розійши ся. Через отсей услужливий візит, я гадаю, що моя подорож до Оренбурґу — тепер річ непевна.
Сегоднї починають ся тут спектаклї. М. О. Брилкин покликав мене до себе в льожу. Грали народню, сантиментальну патріотично-драму Потєхина: „Судъ людской не Божій“. Драма з подробицями казна — що! Мочалова, — не вважаючи на її убогу, ненату
