пуристою. Балакали ми про те, що у нас комунїкация і шляхи гірш нїж паскудні. Напр. в Чернигові р. 1843 на базарі продавано житне борошно по 20 коп. за пуд; а в місточку Гомелю теж саме борошно продавали вже по 1 р. за пуд. Побалакавши про комунїкацию, ми зачепили злегенька і стан військовий… він одно слово: „зовсїм незавидний“… Авже-ж се певна річ. Скінчивши нашу обопільно приязну розмову такими думками про військовий стан, я попращав ся з єноралом і поїхав до доктора Гартвіґа.
5. Михайло — слуга добрий, але на секретаря невдатен, бо малописьменний. Я хотїв отак-от як Юлїй Цезар: робити себ-то малювати і диктувати. Але-ж менї не вдало ся нї те, нї се. Поженеш ся за двома зайцями — нї одного не піймаєш. Приказка вельми справедлива. Не відаю, чи Юлїй Цезар умів малювати а кажуть, що диктував він заразом листи про пять цїлком ріжних речий. Сему я майже що не йму віри. Та не в то́му дїло, а в то́му, що у мене ще й сегоднї дрижить правша з позавчорашнього „глумленія пянственнаго“. Учора я тількі вдавав, що буцїм то малюю, а справдї — де там! і фону не спроможен був конопатити. Так тількі, аби то. Зупинили ся ми на тому, що я приїхав до доктора Гартвіґа.
6. Учора ледві вмочив я перо, щоб записати про візит мій до Гартвіґа, а потім про нецеремонний візит до д. Кудлая, аж відчинили ся двері і в сьвітлицю ввійшов сам Кудлай. Я положив вмочене перо і зустрів в підштаниках дорогого гостя. Поцїлувавшись, балакали звичайно про щоденну всячину, а потім перейшли до споминок про Петербург, про небіжчика Петровського, про великого Брюлова. Споминки наші перервав слуга М. О. Брилкина, — кличучи до обіду. Я провів свого гостя, одяг ся і пішов обідати. По обідї шпарка мамзель Анхен Шаубе запросила йти з нею в театер. Я охоче згодив ся і вдруге слухав музику Моцартову з Дон-Жуана, і вперше бачив драму Коцебу —
