„Сынъ Любви“, про неї досї я відав тількі з розмови. Моїй товаришцї драма дуже сподобала ся, а менї теж подобала ся та тількі не зовсїм. Моя дама аж вжахнула від сего і я за те почув з усьмішливих вуст перенятливої Нїмкинї назву — грубіянського варвара, не вдатного спочувати нї чому прекрасному і моральному. Ролю баронової доньки Амалїї грала артистка з московського театру д-ка Василєва; грала натурально, благородно; а останнї (опріч Платонова в ролї барона) по партацьки. За драмою йшла „Путаница“ (плутанина), по тутешньому — гарно, а по моєму теж по партацьки. Спектакль скінчили в першій годинї на втїху публїки взагалї, моїй товаришцї і поготів.
7. Мороз загартував нарештї непроходне болото. Се добре, а от не добре буде, як він устоїть ся та не дасть менї можливости змалювати тутешнї церкви стародавні, а вони менї так сподобали ся. Вже не через слоту, а через невчасний мороз сидїв я дома і написав до Михайла Лазаревського про пригоду, що склала ся менї в Нижньому Новгородї. Прохав єго прислати менї хоч аби кілько грошенят, бо на тутешню публїку я не вельми сподїваю ся.
8. Поснїдавши — геть добре, я, користуючись з доброї погоди, пішов гуляти. Обійшов двічи Кремель; полюбував з красовидів околицї та з конїчних стародавних дзвіниць; любував з них наче та лисиця з винограду; потім зайшов до любого мого постачника книжок — до Костянтина Антоновича Шрейдерса. Він був студентом на київському унїверситетї, — значить в деякому разї — мій земляк. У єго зустрів барона Торнау полковника ґенерального штабу, чоловіка лїберального, говіркого без утоми і говорить він гарно. Під час останньої війни він був при росийському посольстві у Віднї за воєнного аґента, значить: у єго є про що говорити. Шкода, що розмова єго тягла ся не більш пів години. Він тут переїздом, та опріч того хватав ся на обід до ґубернатора.
