брими людьми не наклюкав ся, наче Селифан той. Шрейдерс зіставляв, щоб я у єго по обідї спочив, але я подякував та рушив до мадам Гільде та там і кинув якір на ніч.
2. Переночувавши в гараздї, і вертаючись до господи, зайшов до Варенцова попращати ся. Він сегоднї їде до Петербурга. Була у мене думка переслати з ним в Москву мого „Матроза“, але-ж мій писар, теж з добрими людьми, загуляв і переписування спинило ся. Досада! Доведеть ся ждати Овсянникова. Коли я збуду з рук отсего прикрого „Матроза?“
Прийшовши до господи, від нїчого робити розгорнув книжку „Отечеств. Записокъ“ і в вічи кинули ся пречудові вірші без назви Е. Тур: „Во время сумерокъ, когда поля и лѣсъ“ і т. д.
(Переписані усї вірші до краю).
3. Сегоднї недїля. Яко людина порядна, я причепурив ся і вийшов з дому, гадаючи провідати моїх добрих знаємих. Першим зайшов до містера Ґранда, — се Англичанин з нігтя до волосини: у єго вперше побачив твори Гоголя видані моїм друзякою П. Кулїшом. Друзяка мій трошки перебаранчив. Видання вийшло трохи партацьке, найначе патрет автора — такий незграбний, що я дивую ся — як отсе знаменитий Йордан дав підписати під ним своє вславлене наймення!
У єго-ж таки у Ґранда, побачив я вперш „Полярную Звѣзду“ Іскандера за рік 1856, том другий. Обкладина, себ то патрети перших наших апостолів-мучеників, вразили мене так тяжко, так скорботно, що я й досї ще не спромігся відпочити від сего темрявого впливу. О! як би то добре було коли-б хто, на спомин отієї скорботної подїї видав медалю. З одного-б боку вибити патрети отсїх великомучеників тай підписати: „перші росийські благовістники волї“, а з другого боку патрет „Не удобозабиваемаго Тормаза“ і під ним підпис: „не перший росийський катюга коронований“.
4. Сегоднї скінчив патрет М. А. Дорохової і її
