Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/152

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 142 —

годованки Нїни, нешлюбної донї Пущина, одного з декабристів. На предиво дївчина люба і шпарка. Але мене бере туга, коли я дивлю ся на таких дїтий. Нїкому, тим паче заступникові волї, я не прощаю отакої-о незалежности неморальної, що так туго спутує отсїх бідолашних дїтий нажированих. Нехай вже — який небудь гультай гусарин, — єму можна вибачити, бо він тілько гусарин, а не чоловік! нехай який небудь — дїдич-собачник! він тілько собачник, тай годї; але декабристові, що понїс свого хреста в пустинну Сібір во імя людської волї, не можна вибачити такої незалежности. Коли він не спроможен був стати висше звичайного чоловіка, так не повинен був перед звичайним чоловіком признати себе.

5. Сегоднї провів Варенцова в Петербург і сегоднї-ж одержав через єго листа з Саратова від Костомарова. Учений чудак пише, що він даремне ждав в Петербурзї два тижднї і не схотїв зробити сотню верстов кругу, щоб провідати мене в Нижньому. А скількі-б він надїлив менї радощів своїм несподїваним провіданнєм!! нїчого не пише про свої очи і взагалї про своє здоровя.

6. Написав листи до Костомарова та до моїх астраханських друзяків-земляків. Хоч погода не зовсїм сприяла, але я все таки вийшов на вулицю. З якогось часу почало менї подобати ся вуличне життє: перше сего не було. Нижегородська публіка навіть по недїлям і за ясної години не показуєть ся на вулицї. Велика „Покровка“ — тутешнїй Невский Проспект[1], вдає з себе завждї одноманїтний довгий карантин; а про те менї до вподоби повештати ся годину — другу по сему пустинному карантину. Звідкіж у мене отся дурна вподоба до вулицї? Після десятирічного постниковання я прожогом кинув ся до книжок, об'їв ся і тепер хорую на нестравність в шлунку. Інчої причини такого

  1. Невский проспект — головна вулиця в Петербурзї. Перек.