томливого, неморального бездїлля я не відаю. Малювати нїчого путящого не зможу, не приміркую, та сего не дає і моє житло. Малювати-б патрети за гроші, так нї з кого; а працювати на дурничку — якось неяково. Треба щось придумати задля ріжноманїтности, але що придумати — не тямлю.
Нирнувши в отсе мудре мізковання, чи сочинительство, я несподївано наткнув ся на дім Якобі. Зайшов пообідати. По обідї пішов на чай в гостинну сьвітлицю до бабусь, себ то до M-me Якобі, нїкчемної говорухи, та до її сестри. Поміж ріжних, на її думку за надто цїкавих пригод, з її швидко минулої молодости, вона розповіла менї про Лабзина. Се той Лабзин, що був конференц-секретарем в академії художеств. Він порадив, щоб царського кучера Іллю Байкова академія вибрала своїм поважаним товаришем, бо він близше до царя нїж Аракчеєв. За отсей жарт Аракчеєв заслав єго до Симбірську, тут він і вмер на руках моєї шановної розмовницї. Приємно було менї чути, що отсей значний містик-масон до самої домовини зберіг незалежність мисли і християнську незлобливость.
З Лабзина розмова перейшла на З. А. Анненкова і з неї я довідав ся, що та подїя, про яку Герцен так гарно розповів у своїх споминках про Іванова, стала ся з жінкою З. А. Анненкова, колишньою ґувернанткою мадмуазель Поль. Вона жива ще й досї. Бабусї обіцяли познаємити мене з сією поважаною женщиною. Не скажу, чи швидко я сподоблю ся подивити ся на отсю сьвяту, — що нема їй під пару, — героїню. Здаєть ся на отсю богатирську тему Дюма написав роман.
Балакаючи про патрет Дорохової і її годованки Нїночки, що о то я на сїм тижднї змалював, бабусї повідали менї, що Нїноччина мати проста Якутка і досї ще живе у Ялутаровську. Пущин — Нїноччин батько — займає в Москві якусь значну посаду. Він побрав ся з якоюсь багатиркою-вдовою Коцебу; властиво-б то на те, щоб добре ви-
