ховати свою Нїночку, так як личить. Гидкий батько.
9. Ото якось ішов я повз Кремль: бачу перед ґубернаторським дворцем здоровий натовп мужиків. — Се здавало ся менї, щось то незвичайне. Отже аж до сегоднї не довідав ся я, що воно й до чого. А сегоднї Овсянников повідав менї, що се за справа.
Хрестяне дїдича Демидова (того самого Демидова-ледаща, — що я знавав у Гатчинї р. 1839 керасирським юнкером. Він тодї не заплатив менї гроший за патрет єго молодої, що я малював). Демидов сей до снаги протранжирив ся; живе в своєму селї і обдирає хрестян. Благі мужички, замісць того, щоб взяти свого грабіжника та просто на суку́ де повісити, прийшли до ґубернатора прохати на пана управи. А ґубернатор, — не в тїмя битий, звелїв посїкти їх різками за те, що вони пішли шукати собі оборони „по начальству“, себ то почали з станового! Цїкаво знати, що воно далї буде?
8. До обіду малював сегоднї патрети M-r і M-me Якобі. У вечері пішов до Веймарна: у єго сегоднї наукове сьвято, значить бенкет. Війшовши до першої сьвітлички — я зовсїм не стямив ся: Вразив мене натовп війскових людий. Отсїх шановних панів давно вже, хвала Богові, я не зустрічаю. Оден з гостий своєю товстою телячою пикою, так живо нагадав менї капітана Косарева, що я ледві, ледві не витяг руки „по швамъ“ та не промовив: „здравія желаю ваше благородіє!“ З отсего огидливого становища вислобонив мене гостинний господар, покликавши мене до частинної сьвітлицї. Тут поміж гостий зустрів я З. А. Анненкова і цїлий вечер вже не розлучав ся з ним.
9. Скінчив патрети Якобі.
10. Одержав від Кулїша книжки: два томи „Записокъ о южной Руси“ і „Чорну Раду“. Яким гарним ориґіналом повинен бути отой Л. Жемчужников, яким би я був щасливим — колиб побачити
