фіс. Може їй не до вподоби моє невлесливе слово і вона через те й поспішила до господи. Але чи не плюнути менї на отсю мою сердешну вигадку? Не плюй в колодїзь — трапить ся воду пити.
4. Лїпше що-небудь нїж нїчого. Другий день нема спектаклїв, убогих нижегородських спектаклїв і неначе бракує чогось неминуче-потрібного.
5. Вона наснила ся менї. Чи се перед добром? Буцїм би то вона слїпа, жебрачка, але-ж молода
знаємого театрала завзятого. — Як то що? — каже він: — сьогоднї бенефіс Піунової. Вона ще підлїтком пішла на нашу сцену. Вродливість її та ґрациозність викликали на неї увагу. Треба сказати правду: Піунова зуміла підтримати увагу і придбати собі прихильність нашої публїки. А публїка наша, щоб ви знали, не єсть щедра роздавати свою прихильність. От ви зараз самі спостережете, чи правду я кажу.
Дїйсне: добру думку публїки Піунова достойно зміцнила. Опріч молодости і вродливости, д. Піунова на сценї така гарна і натуральна, що дивлючись па неї, забуваєш, що ти в театрі і бачиш сцену. В театрі того вечера грали драму „Парижскіе Нищіе“ [Жебраки] і водевіль „Бѣдовая Бабушка [Невгомонна Бабуся“]. Жарт отой сам з себе гарненький; але коли єго справили Піунва да Трусова [ролю бабусї], так вийшла з єго така забавка прегарна, що хоч на яку хочте сцену столичну, так залюбки буде. Своїм простосердєм Глаша так ґрациозна, а Бабушка така добродушно-комічна! Бенефіциянтка орудує усїма завязями штуки сценїчної, а отсе вкупі з її віком молодим дає нам великі надїї на пришле. Але не потаїмо і того, що успіхи її сплоджують і вимагання немалі. Скільки можна спостерегти, д. Піунова вибирає собі ролї наївних дївчат вродливих. Нема що й казати, що се її ролї найлїпші; але треба їй памятувати і те, що в тих ролях лежить одноманітність і легкість, а вони можуть шкодити талантові. Ми щиро гадаємо, що для неї легко поширити свого репертуара: працї тодї побільшає; більш треба буде обмірковувати ролю, за те-ж і талант розівєть ся геть ширше. Таку думку зміцняє і сама Піунова: в комедиї Островського „Бѣдность не порокъ“ — вона справляла ролю меткої вдови і справила її з великим тактом. А вже ж тут самої звичайної кебети — мало; тим паче дївчинї на 17-ій веснї. Так само і ролю Тетяни „Москаль Чарівник“. Отсю пєсу злаштували тут за два днї на бажання Михайла Семен. Щепкина. Він злучаєм був у Нижньому Новгородї і згодив ся грати в трьох спектаклях. Отже хоч як хватали ся і не вважаючи, що мови української Піунова не вміє, а ролю Тетяни вона справила прехороше; та так прехороше, що
