Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/179

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 169 —

9. Після безпуття проведеної ночи, почув я поривання до писання віршів. Взяв ся і нї на крихту не силкуючись написав отсї вірші. Чи се не добуток роздратовання нервів?

I.
Доля.

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сїромі стала. Ти взяла́
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До пяного дяка в науку.
„Учи ся, серденько! колись
З нас будуть люде: ти сказала,
А я й послухав, і учивсь,
І вивчив ся. А ти збрехала…
Які з нас люде?… Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли: у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходїмо-ж, доленько моя,
Мій друже щирий, не лукавий!
Ходїмо дальше, дальше слава, —
А слава — заповідь моя.

II.
Муза.

І ти, пречистая, сьвятая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла́
І геть у поле однесла́,
І на могилї середь поля,
Як тую волю на роздоллї,
Туманом сивим сповила,
І колихала, і сьпівала