японське. І на отсїй-о кумедиї ляльковій — читають сьвяту Євангелию! Найпідлїйша противоріч! Нерукотворний чудовишний образ, (список з єго злякав, колись, мене в церкві Юрія) перебуває в соборі; він прикметен — яко давнина. Князь Константин Василєвич перенїс єго р. 1351 з Суздаля. Дуже може бути, що отсе ориґінальне чудовище византійське є ориґінальна індийська гидота!
У вечері в театрі були живі картини. Я не пішов, не вважаючи навіть на те, що в них була і моя дорога люба. Я бояв ся, щоб не побачити в тих картинах штибу византійського. Опаска моя небезпричинна: Майоров нї на крихту нїчого не тямить в отсїй простій справі. В театральному кафе, чи як єго тут називають — кабацї, зустрів старого Піунова. Він повідав менї, що він би вельми хотїв, щоб єго Катруся на ту недїлю прочитала що небудь на сценї. Я обіцяв ся — понишпорити в московській поезиї. Понишпорив і вибрав останню сцену з Ґетового „Фавста“ в Губеровому перекладї. Вона прочитає добре; тількі треба буде одягти її відповідно часу і місцю. Шкода, що нема під рукою Ретша. Та ще й на книжку Губера чи розживу ся я в отсему заплїснївілому містї?
17. Не без труднациї, а таки розжив ся на Губерового „Фавста“. Послав книжку до моєї артистки, а годин через три прихожу сам до неї. Був зовсїм певен, що вона з памяти вже читає ролю Марґарити. Овва! вона знайшла, що та сцена чомусь не зручна для читання. Мати покликала її і вона пішла до другої сьвітлицї, а я з півгодини побалакав з батьком тай пішов, як кажуть, піймавши облизня. Незвичайна простота звичаїв!
18. Земляки мої Волконський і Малюга, їдучи з Києва до Іркутська, провідали мене. Вони лїкарі і їдуть відслугувати урядові за виховання. Що за дурниця: молодих лїкарів посилати на край сьвіта, так далеко від осередка осьвіти. Деж там вони мати муть спромогу далї розвивати ся? Варварство!
