друга небіжчика Штернберґа і пішов до уральського козачини Савича. Взяв у єго „Лїтопись“ Величка, що два роки тому назад дав єму Е. М. Бодянський, щоб переслав її до мене, а він — сам не відає, на що держав її у себе. Від Савича зайшов в ресторан, напив ся чаю з калачами та по „Страстному Бульвару“ вийшов на „Дмитровку“; потім до Старого Пимена і саме о 4-ій годинї був в господї. У вечері М. С. був готовим на нові подїї і ми пішли до Станкевичів. Весело, по просту побалакали про Україну, про колишнє, на розставаннї В. А. Станкевич подарував менї книжку віршів Тютчева.
21. В 10-ій годинї ранку ми з М. С. пустили ся — та вже не пішки, а на дрожках, — оглядати Москву. По дорозї заїхали до єго сина Миколи. — Вишили по шклянцї чаю і рушили далї. Заїхали до Кетчера: тут стріли Бабста. Кетчер подарував менї усї видання свого товариства, опріч свого перекладу, котрий ще в друкарнї. А Бабст подарував свою промову про побільшання народного капіталу, видання того-ж таки товариства. У Кетчера випили по чарцї сливянки і подали ся до Якушкина. Господаря не було в господї, а люба господарка подарувала нам по екземпляру патрета кн. Волконського — декабристи. Попрощали ся і рушили до „Красныхъ Воротъъ до Забілина. Се молода ще людина, з виду сумирна, симпатична; живе не на кватері, а в біблїотецї. Він трохи хворий і через те я не відважив ся прохати, щоб показав менї „Оружейную Палату“, де він помічникує у Вельтмана. Від Забілина поїхали до книгарнї Н. М.[1] і тут я розлучив ся з моім проводирем.
Гріх менї нарікати на долю за те, що вона загальмувала мою поїздку до Петербургу. Впродовж тиждня я тутечки зустрів таких людий, що-й впродовж кількох років не довелось би зустріти. Нема, значить, лиха і добра.
- ↑ Н. М. Щепкина. Перек.
