до готелю Клея і зустрів тут Григорія Галагана: він отсе тільки що приїхав з Москви. Він доручив менї листа від Максимовича, вірши, читані за обідом 25 сего місяця, білєт на отримання „Русск. Бесѣды“ і мого знайденого в Москві „Єретика“, себ то Івана Гуса. Я був певен, що він на віки пропав. О годинї трейтїй вернув ся я до дому і обняв мого задушевного Семена Артемовського, а через пів години я вже був у єго в господї, буцїм в своїй рідній хатї. Богацько і богацько де про що ми згадали і перебалакали, а ще більше того, про що не встигли нї згадати, нї перебалакати. Дві години пролинуло швидче однієї хвилини. Попрощав ся я з моїм любим Семеном і о 6-ій годинї у вечері ми з М. М. Лазаревським пішли до грапинї Н. І. Толстої.
Нїхто мене і я нїкого не зустрічав сердешнїйш і радіснїйш, як зустріли ся ми з моєю сьвятою заступницею і з грапом Федором Петровичем. Отся зустріч була задушевнїйш усякої зустрічі кревняків. Багацько хотїв я висловити їй і нїчого не висловив. Нехай пляшкою шампанського осьвятили ми побачення сьвяте, радісне і о годинї 8 розійшли ся.
У вечері був у В. М. Білозерського мого соузника, сусїда в тюрязї р. 1847. У єго зустрів моїх товаришів — засланцїв до Оренбургу: Сїряковського, Станевича, Желїґовського і Сову. Весела зустріч! радісна! Після сердешної бесїди та любих, рідних пісень, — ми розійшли ся.
29. О годинї 10-ій вранцї — явив ся я Казанською сиротою до начальника канцеляриї оберполїцеймейстера, до земляка, до мого Ів. Мик. Мокрицького. Він привітав мене — не то що по урядницьки, не то щоб і по земляцьки зовсїм. Стара знаємість пригадала ся десь з боку. На сам кінець він порадив менї зголити бороду, щоб не зробити прикрого вражіння на патрона єго, на грапа Шувалова; а до сего мушу я ставити ся, яко до свого головного доглядача.
