Сторінка:Кобзарь Тараса Шевченка. Частина трета (1895).pdf/201

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 191 —

хоч і не забутий, але якось з памяти загублений, Л. Н. Дзюбин. Згадали минуле і пішли до готелю „Париж“ обідати. По обідї перейшли по Невському і розійшли ся. У вечері сидїв у Семена.

КВІТЕНЬ.

1. Дурять і обдурюють ся. Добре-б було, коли-б се траплялося тільки в перший день квітня. І звідки почав ся отсей дурний звичай.

Довго вештав ся по Невському Проспекту, не маючи жадної мети. Потім пішов на Басейну, знайшов кватеру Кокорева. Єго не застав в господї. Обідав у Білозерського. По обідї прийшла записка грапинї Н. Ів., у вечері пішов до неї. Жадної екстренности нема: Просто хотїла побачити мене, тай годї. Добра душа! До трапинї заїхав Сошальський і повіз мене до імениницї, до землячки М. С. Кржисевич. Ми з нею не бачили ся з р. 1845. Ледві трошки постаріла. На предиво міцна землячка!

2. В 1-ій годинї Сошальський повіз мене до землячки Ю. В. Смирнової. Я знав її р. 1845 простосердою гарненькою інституткою, а тепер — чортзна що! вдає з себе „бариню“, а справдї і на путящу покоївку не походить! Від Смирнової, заїхали до Градовича, теж старий знаємий. Потім вже без Сошальського зайшов я в ресторан Полкина, пообідав і рушив до дому.

У вечері у цирку-театрі дивив ся і слухав „Бронзового Коня“. Велелїпні обставини і більш нїчого. Тільки старенький Петров та Семен піддержали „Бронзового коня“, — а останнї ка-зна-що!

3.

Навуходоносоръ
(З Беранже-В. Курочкина)
„Въ давно прошедшіе вѣка“ і т. д.

Ледві встиг покласти перо дописавши отсї гарні і міткі вірші, як прийшов до мене Каменецький, за нїм Сїраківський, далї Кроневич, і нарештї Дзюбин. Останнїй покликав мене обідати. От тобі й листи. Треба буде денебудь сховати ся.