Пообідавши не зовсїм у міру, вийшли ми на вулицю. Ледві зробили кільки ступнїв, як стріли усюди-сущого вічного жида, брехуна Елькана: Погуляли з ним довгенько і попращавшись з ним, рушили шукати кватеру актора Петрова там, куди нас справив Елькан. Звістно не знайшли. Ганьбили усевідущого Елькана. По дорозї завернули до Бенедиктова. Він щиро, радісно зустрів нас. Після ріжноманїтної розмови, — він, на моє прохання, перечитав нам дещо з „Собачого бенкету“ Барбьє. Тепер тільки я певен, що отсей велелїпний переклад — зробив Бенедиктов.
4. Каменецький доручив менї усї мої вірші, переписані Кулїшем — опріч „Єретика“. Треба буде зробити вибір та взяти ся до видання. Але як менї доступити ся до цензури?
О 3-ій годинї пообідали з Дзюбиним, теж не до міри; у вечері був у Семена.
5. Приїзжий Семаковський просить мене по обідати з ним і з Дзюбиним. Я спав. Спасибіг, мене не будили і я, нїби то хворий, не поїхав на лукуловський обід. Бог з ними! Непризвичаєній людинї можна серіозно занедужати. У вечері був у Галагана.
6. Мусив перебути велике нещастє: одягти фрак і ставити ся перед свого голосьного опікуна Грапа Шувалова. Він приняв мене по просту, не по урядницьки, а головна річ без отих напучень, що личать случаю і тим зробив на мене добре вражіння. От за сієї зручної нагоди познаємив ся з жінкою начальника обер-полїцеймейстерської канцеляриї — Ів. Мик. Мокрицького. Вона з роду Сьвічок, дїйсне моя землячка. Ми з нею зустріли ся — наче давні знаємі. Попращавшись з любою землячкою, пішов я на виставу до академії художеств. Менї кинули ся у вічи переважно за інчу живопись — пейзажі. Калам має великий вплив на пейзажистів. Самого Калама — два малюнки не з перших.
У вечері був у Грапинї Н. І. і в перше чув гру Антона Контського і особисто спізнав поету Щербину.
