різбарства мене причарував Танарінї своєю „Умирающею Душенькою“ і образливо розчарував небіжчик Ставасер свою пентюховатою „Русалкою“. Огледїли музей давнини і біблїотеку, та на перший раз і досить. Втомила ся увага. Салї Музея оздоблені з більшим смаком нїж ґалєрея картин. З Ермітажа пішли на виставу квіток. Предивна розкіш рослин і квіток! Густий натовп гарненького жіноцтва не дає вповнї налюбувати з творів Фльори. В натовпі стрів давних знаємих моїх Маслова і оклецьковатого Серьожу Уварова, не грапа, а просто Уварова.
3. Був в Ермітажі сам, без Семена. Учора стомило єго оглядування античної ґалєреї і він сегоднї не пішов зі мною. Ледащо! В Ермітажі стрів ся і спізнав ся з знаменитим ґравйорником Йорданом. Він чув про мої заміри взяти ся до акватинти і в сему новому для мене дїлї хватав подати менї свої услуги. Зрадївши такій любій та щирій єго заохотї, я двичі обійшов усї салї, бажаючи вибрати собі картину на першу спробу — з акватинтою. Після уважного огляду, я спинив ся на ескизї Мурильо „Сьвята Родина“. Простосердий, гарний твір. Я не бачив з таким змістом картини, щоб до неї так припадала назва, як до ґенїяльного ескизу Мурильо. Дак отак з запомогою Бога та Йордана беру ся за пробу, а потім і за Мурильо.
О 4-ій годинї покинув я Ермітаж і пішов на виставу квіток. Чарівний перехід! Впродовж кількох годин уважного оглядування творів великих майстрів — я втомив ся; обважнїв дух мій — і ось зразу жива, сьвіжа краса природи і штуки обхоплює мене і оновляє. Ріжноманїтна зелень, сила квіток сьвіжих, розкішних; музики і сам кінець чарів, натовп жіноцтва прекрасного, сьвіжого — наче ті квітки! Я обіцяв ся Уваровим о 5-ій годинї обідати у них, але-ж в отсему раю пробув до 7-ої год. О! столиця!
У вечері своїма вражіннями дїлив ся з Семеном і з єго любою Олександрою Іванівною.
