— веселою молодою, різвою — якою була і 10 лїт назад. Дивна молодиця, її і горе не бере. А горя у неї чимало. Не що давно вона вернула ся з Москви і привезла менї три мішки поклонів від моїх приятелїв московських. Гостинна землячка попрохала нас поснїдати. Ми не відмовили ся. Поснїдавши та весело побазїкавши, взяли ся за шапки́, аж ось прийшов Громека і з ним ще якийсь земляк київський. Громека, по праву кума, замість ручки, поцїлував господарчину ніжку. Отся нїжнота нам не подобала ся і ми небавом пішли.
Семен з якоїсь потреби зайшов до Юзефовича, обер-секретаря з синоду — тай мене потяг за собою. Новий знаємий, хоч він і привітний, менї не сподобав ся. Може через те, що він рідний брат київського Юзефовича — зрадника. Попращавшись з Юзефовичом, ми поїхали на обід теж до нових знаємих, до Степанових з Харькова. По обідї Семен пішов в театер, а я до Сухомлинова, тут стрівся з давним знаємим земляком, з академіком Никитенком. З декляматора-актора-професора Никитенко зробив ся простим, приязним дїдком. В розмові не цураєть ся навіть українських виразів. Приємне обертання.
7. З 10-ої до 12-ої години Семен з своїм учнем сьпівав дуети. О. І. супроводила на роялї, а я слухав та часом оплїскував. З яким раюваннєм трепітним я подібну сцену виображував собі в Новопетровському! а тепереньки, коли вже справдила ся моя сподїванка пропастнича, я дивлю ся і слухаю як річ найзвичайнїйшу. Чудний чоловік в загалї — а між ними і я. Після дуетів ми з Семеном пішли на вулицю без жадної мети. Зайшли случаєм до музичного маґазину Пеца побалакати. Потім зайшли до художника Соколова, полюбували з малюнків роботи наших земляків і землячок — і пішли до Дзюбина. Не заставши єго в господї, зайшли до М. Лазаревського, і єго нема! Вернули ся до Семена, і діждавшись Юзефовича з родиною, — сїли обідати.
8. Написав листа до Н. А. Брилкина, одіслав на почту і збірав ся йти до Ермітажу на роботу,
