На панщинї пшеницю жала,
Втомила ся; не спочивать
Пішла в снопи, — пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом;
Розповила, нагодувала
Попестила, і — нїби сном, —
Над сином сидя, задрімала,
І снить ся їй той син Іван,
І уродливий і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачить ся… бо й сам
Уже не панський, а на волї;
Та на своїм веселім полї
У двох собі пшеницю жнуть,
А дїточки обід несуть…
Тай усьміхнула ся небога…
Прокинулась… нема нїчого!
На Йвася глянула; взяла
Єго гарненько сповила
Та щоб дожать до ланового
Ще копу дожинать пішла…
Останню може; Бог поможе
Той сон твій справдить ся…
._Image_%E2%84%9601.svg)
